Ми звикли людей сприймати по формі, не задумуючись про їх внутрішній стан. Якщо ти пристойно одягнений: біла випрасувана сорочка, пристойний (краще дорогий) костюм, то ти вже особистість, яка перед Вами сприймаєш серйозно, позитивно. Про це навіть говорить народна мудрість: «Встречают по одежке…»
А якщо перед тобою «панк», чи «гот», чи у нього «дреди», то він уже не такий, нестандартний, бо протистоїть «білим комірцям», а, значить, зухвалий та скандальний.
Я теж так раніше думала, і думала б так і далі, але, слава Богу, що він навчає нас розуміти оточуючих нас людей. Моя донька змінила зачіску, замість світлих шовкових косенят з’явились довгі рижі «дреди». На деякий час стало ніяково, що скажуть люди: мама, сестра, брати та сестри в церкві. Але ти ж все-таки аналізуєш ситуацію, бо це твоя рідна дочка.
Згадую, що Бог перш за все дивиться на серце, а яке у моєї дитини серце, які у неї друзі, яку музику вона слухає, що читає, адже це важливо, це ж її світогляд. Закритись від своєї дитини тільки тому що вона змінила зачіску? Але батьківська любов не така, тому що вона від Бога, а Бог любить своїх дітей справжньою великою любов’ю, адже Бог це Любов!
Та і за цими дредами тонка ніжна душа, без лицемірства, підлабузництва, можливо ще присутнє щось дитяче, непристосоване до цього світу, його правил, ще у пошуку, але молодість зажди у пошуку і це цілком природньо.
Як часто ми відрікаємось від чогось нестандартного, незвичного для нас, ми іноді такі правильні такі категоричні, що забуваємо, що за цими нестандартним стоять люди, теж чиїсь діти з ніжними вразливими серцями, їх теж любить Господь , а не тільки правильних , кмітливих у костюмах.
Осудити завжди легше, і ти , наче виростаєш у своїх очах, але чи ростеш ти в очах Господніх? Не будь лицеміром, проповідуй Євангеліє усім, Бог чекає на вас, на вашу чуйність , милосердя, любов… Адже «любов довготерпить, милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!» (Коринтян 13:4), бо це істинна любов, яка ніколи не перестає.
Елена Качан,
Украина
Киевская церковь "Божий Дар" Спасибо Господу за Его дары и вся слава Ему e-mail автора:olenakachan@gmail.com
Прочитано 9358 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Свидетельство : Бухольц Эдуард Альбертович, Воспоминание милостей Божиих в моей жизни. 1 Часть - В. Навлинский Странствуя дорогами жизни, однажды извилистые пути привели меня и моих двух друзей в зимнюю пору в беленький домик – хутор, что в окрестности города Елгавы, в котором проживало благословенное Богом семейство Эдуарда Альбертовича Бухольц.
Никогда не забуду, как на лай двух псов у калитки, вышел никто иной как, сам дорогой брат Эдуард Альбертович. Увидев нас , радостно воскликнул : «О, Святая Троица пришла ко мне!»…
Обстановка дома простая, как и сами его обитатели. Усадив нас на диван, брат Эдуард поведал о том, что всего за несколько дней до нашего посещения Господь чудесным образом поднял его тяжело больного с этого дивана , на котором сидели теперь мы .
Дело в том , что этот неутомимый труженик на ниве Божьей нуждался в отпуске . Ему Господь так и сказал , что даёт ему «отпуск» на 3 месяца. Его парализовало и он не мог встать, но внезапно явилось облако Ангелов, и Господь проговорил к нему : «В подтверждение того , что ты встанешь через 3 месяца, вот тебе знак… и в одно мгновение Он поставил меня на ноги . Потом я снова оказался на диване, - продолжал брат .
Приехавший врач , осмотрел меня и сказал : «Ну, дедушка, полежишь месяцев шесть, полечим, а потом посмотрим , что делать дальше». Я же ему и говорю : «А это как решит моя Небесная Канцелярия, а она решила мне лежать 3 месяца»… Так и произошло : ровно через 3 месяца я встал совершенно здоровый. И мы в этом убедились , он сел за руль своего трёхместного мотоцикла, на заднее сиденье усадил дочь, а в люльку свою верную супругу, и так они поехали церковь… и это-то в их восьмидесятилетнем возрасте.
Невозможно описать словами личность этого самоотверженного служителя Божия. Его детски чистый задористый смех остался в моей памяти навсегда .
Жаль, что в те годы у нас не было с собой ни фотоаппарата , ни магнитофона , чтобы запечатлеть его личность и записать чудесную повесть , которой поделился он с нами тогда .
Пусть его свидетельства, помещённые в этой книге , ободрят в вере читающего и послужат к прославлению нашего дорогого Спасителя и Господа Иисуса Христа.
Кажется всё, что описано в книге, мы лично слышали из его уст.
В Навлинский
Г.Нарва
