3 березня 2016 року Божого

Я потрапив у вир догматичних спорів і між конфесійної полеміки. Якщо чесно, то я ніколи особливо не спілкувався з віруючими, які думають і живуть інакше. Бог мені дав благодать жити серед невіруючих. І з ними набагато простіше. Я звик до того, що я в певній мірі є експертом щодо духовних справ. І якщо були якісь питання, то просто зверталися до мене і мене слухалися. Я не звик дискутувати. Шукати якісь відповіді у Святому Письмі чи пояснювати Традицію Церкви, а потім чути якесь заперечення, що це не так.
Бог вберіг мене від цих непотрібних слів: Ви слухаєте Папу, а ми слухаємо Бога! Мене оточували люди, які страждали, які шукали відповіді і я міг давати їм відраду та втіху. Так, Він мені залишив також тих, які не хтять слухати, людей з закам’янілими серцями, але і тут я знав, що треба робити. Я знав, що Він мені дав благодать молитви та покути за таких братів і сестер. І що Він спроможен розкрити їх серця для мене, якщо це Йому треба.
Але що робити, коли ти кажеш правду, а тобі говорять, що все одно у нас спільного більше, не треба сваритися, ми християни, маємо любити одне одного. Це як з тою дівчиною, яка так насправді хоче спілкування і їй байдуже про що говорити. Ну, не хоче говорити про це, будемо говорити про інше. Не хочеш про Бога, я буду присилати тобі квіточки і записочки про любов. Що робити з такими людьми?
Я звик до логічності. До двох станів у яких я перебуваю. Стан перемоги і стан поразки. Але так як у Христі не має “ні”, то я знав що і цей період самотності, відкинутості та безпорадності, колись виллється у сповідь та покаяння, де я зможу діяти Його благодаттю. Я пам'ятаю одну жінку, яка замість того, щоб сваритися, а вона була протестантка, почала розповідати мені про свої проблеми і просити про молитву. Ось до такого я звик! А що робити з усіма цими баришнями, які просто хочуть зі мною спілкуватися? Я не звик до такого. Я відчуваю своє приниження, коли говорю їм про Бога, а вони звертають увагу на мене. Мені так і хочеться сказати, а що тоді до мене, ти дивися на Нього! Він — сенс, Він — Джерело Життя, не я.
Але на жаль у моєму житті тепер дуже багато тих, які шукають моєї любові. І сподіватися того, що вони скоро зникнуть, не приходиться. Та і піти на пустелю, вимкнути телефон та Інтернет мені не здається можливим. Хоча я і намагаюся обмежити це спілкування, та куди ти дінешся від людей?! Підеш туди — вони там знову. Підеш сюди, а вони тут!
Тому прошу Тебе, Господи, дай мені сили нести цей Хрест. Бути Світлом для тих, яких Ти мені дав. Так, вони дуже часто зовсім не розуміють того, про що я їм говорю. У своїй впертості та почуттєвості вони хочуть усе знати і не докладати до цього мінімальних зусиль. Хочуть в’їхати в Царство Небесне на мені. То дай мені достатньо сил і любові, щоб я їх не відкидав. Щоб я міг любити їх так, як треба. Вести їх до Тебе, а не прив’язувати до себе. Дай, щоб моє я розчинилося в Тобі. Щоб Ти був в мені настільки, щоб нічого мого вже не було.

3 березня 2016 року БожогоКрик души

3 березня 2016 року Божого
Крик души